Періодична технічна перевірка транспортних заходів (техогляд) є звичайним явищем в європейських країнах. У Фінляндії та Італії технічний контроль став обов’язковим ще у 20-х роках минулого століття.
Техогляд був запроваджений з:
1933 – Бельгія
1939 – Австрія
1952 – Німеччина
1961 – Польща
1968 – Угорщина
1985 – Іспанія
1985 – Франція
Більшість країн ЄС у своїх межах, з дотриманням вимог acquis ЄС, створили цивілізовані ринки надання послуг з проведення обов’язкової перевірки технічного стану транспортних засобів. Внаслідок цього споживачі послуг отримали переваги, щодо зниження вартості перевірок та оптимізацію.
Організаційні форми періодичних технічних перевірок в різних країнах відрізняються. Однак, всюди спостерігається зменшення державного втручання в сектор технічних перевірок транспортних засобів.
Держави-члени ЄС, дотримуючись положень Директив, застосовують три типи моделей:
Централізована система – діє єдиний суб’єкт господарювання, який заснований державою, або декілька таких суб’єктів господарювання, що мають свої структурні підрозділи у регіонах країни. З метою уникнення конфлікту інтересів, суб’єкт господарювання, не може займатися комерційною діяльністю, яка пов’язана з продажем, обслуговуванням та ремонтом транспортних засобів. Застосовують: Хорватія, Ірландія, Литва, Латвія.
Децентралізована система – ринок складається з певного числа центрів тестування, які:
- повністю обслуговують ТЗ
- виконують випробування ТЗ
- ремонтні роботи ТЗ (технічні перевірки, пов’язані з ремонтом ТЗ)
Держава займається тільки акредитацією та контролем учасників ринку. Застосовують: Чехія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія.
Гібридна модель – поєднує одночасно централізовану та децентралізовану системи періодичної технічної перевірки. Застосовують: Румунія та Іспанія.
